​

Інформація щодо профілактики булінгу у закладі освіти

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

Інформація щодо психологічного супроводу інклюзивної освіти дітей з особливими  освітніми потребами

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

 Аутизм — інвалідність, що межує з геніальністю. Хто вони насправді — діти-аутисти?

Люди помилково думають, що ці дітлахи живуть в якомусь іншому світі. Це не зовсім так, вони живуть у нашому світі, але сприймають його інакше. Вони відчувають на дотик не так як ми: до одного лише торкнешся — і йому стане боляче, а інший майже не відчуває болю. Ці діти можуть мати загострений слух, тому часто у гамірних місцях затуляють вуха. Вони зосереджують вагу на деталях і їм дуже важко загалом осягнути світ, у якому ми живемо. Ці діти зовсім беззахисні і не пристосовані до звичайного для нас життя, тому потребують постійної допомоги. Вони — «аутисти» із розладом чуттєвої, емоційної, пізнавальної сфери, з порушенням моторики, уваги, пам’яті, мовлення та мислення. Словом — особливі.

Хто ж вони насправді, ці діти, які не потребують ні спілкування, ні друзів, ні розваг? Розповідає психіатр Василь ГАЛЯБАР.

– Що таке аутизм і як він проявляється?

– Аутизм – це порушення психіки у дітей. Основною ознакою є втрата потреби у спілкуванні навіть із близькими людьми. Дитина на ранньому етапі свого розвитку втрачає інтерес до пізнання світу і, відповідно, не набуває мовних навичок, навичок спілкування.

Бувають випадки, що до певного періоду дитина розвивається нормально, а потім різко зупиняється на досягнутому і поринає у свій світ.

У дітей, які страждають аутизмом, стирається грань між неживою природою і людьми, вони не шукають друзів, не вступають у мовне спілкування.

Вони надають перевагу маніпулюванню мотузочками, банками, дрібними предметами. Ігри їхні монотонні – кілька днів або місяців вони граються однією іграшкою.

Зовні може здаватися, що дитина розумово відстала, але це не так. Якщо уважно спостерігати, можна помітити, що гра має цілком логічний характер.

Зовні хворі аутизмом не відрізняються від здорових дітей, але вони ніколи не дивляться в очі співрозмовнику. Для них характерний погляд «крізь людину».

Діти-аутисти хворобливо сприймають зміни у звичному оточенні. Поява нових меблів, одягу, шпалер їх дуже лякає. Страх перед змінами формує у них стійкі ритуали поведінки.

Наприклад, до десяти років дитина може не вживати твердої їжі або не їсти із металевого посуду. Для таких дітей характерне гіпертрофоване почуття страху, рятуючись від якого, вони часто можуть заподіяти собі шкоду.

– Коли з’являються перші симптоми аутизму і хто перебуває у групі ризику?

– Аутизм, як правило, проявляється у віці двох з половиною років. Основну роль у його виникненні відіграє генетична схильність.

У більшості дітей-аутистів батьки неординарні особистості, інколи навіть дуже сильно захоплені якоюсь справою.

Жорсткість і непоступливість у спілкуванні з дитиною також призводить до того, що дитина замикається у своєму світі. За незрозумілими причинами хлопчики вдвічі частіше мають аутизм, ніж дівчатка.

– Кажуть, що аутизм ходить поряд із геніальністю…

– У дітей, які страждають аутизмом, бувають випадки геніальної пам’яті. У своїй практиці я зустрічав хлопчика, який не вмів розмовляти, а із сірників складав цілі речення із рекламних роликів.

У деяких дітей дуже розвинені математичні здібності, вони в пам’яті можуть вирішувати складні математичні завдання.

І ще в аутистів зовсім не таке бачення навколишнього світу як у нас. Пригадую випадок, як бабуся, намагаючись викликати в онука хоч якісь емоції, розповіла йому випадок, як автомобіль збив собачку. В надії викликати почуття жалю, співчуття. Але хлопчик запитав: «А якої марки був автомобіль?».

– Як лікують діток з аутизмом?

– Щоб вибрати правильне лікування, ми спостерігаємо за пацієнтом, будуємо гру з ним. Існує спеціально розроблене опитування для раннього діагностування цієї хвороби, коли ставляться питання батькам про їхніх дітей. Таким чином дитину можна обстежувати у віці 18 місяців.

Поєднання методів психотерапії із медикаментами, які поліпшують кровообіг мозку, якщо не виліковує, то значно полегшує стан.

​

Інформація щодо виховання гендерної культури та гендерної рівності в системі освіти

​

«Абетка рівності»

Організація роботи з питань гендерної культури дітей в дошкільних навальних закладах.

Сучасні особистісно-орієнтовані  позиції психології та педагогіки щодо ставлення особистості не можуть вважатися досконалими та ефективними, якщо в них не враховано специфіку статі.

У старшому дошкільному віці триває розвиток тієї ланки самосвідомості, яка характеризує дитину як хлопчика чи дівчинку. Це можна спостерігати в щоденному вільному спілкуванні дітей, не започаткованому та неконтрольованому дорослими, де вони реалізують відповідний спосіб поведінки, особливо, коли оточення різностатеве. 

Важливим напрямом роботи педагогічних працівників є робота з питань врахування особливостей протилежних статей, входження дитини в систему культурних норм поведінки та взаємин між статями.

Малюк сам активно черпає інформацію з навколишнього оточення  про те, що його цікавить. Сучасний дошкільник статево соціалізується, отримуючи відповідні знання з потоку загальної інформації. Численні дослідники дотримуються думки, що ставлення до себе, до особи  власної та протилежної  статі у дитини складається не в результаті  якогось курсу навчання, а внаслідок засвоєння основних життєвих принципів під впливом та за сприяння дорослих.

Останні десятиліття у свідомості багатьох батьків виховання синів і доньок відрізнялося хіба щодо їхніх обов’язків у господарчих справах та силу впливу на них (із дівчатками треба бути лагіднішими, а з хлопчиками – суворішими).

Інформація, яку батьки або педагоги надають дітям, відповідаючи на їхні запитання щодо статей та відносин між ними, має значення лише в тому разі, якщо дитина відчуває, що дорослі сприймають її як особистість з почуттям власної гідності, не іронізують і не лицемірять з нею.  

Глибокий слід у свідомості дитини  залишають повсякденні спостереження за власними батьками. Малі бачать, як мама займається суто жіночими справами, а тато – чоловічими. Усе це допомагає хлопчикові або дівчинці зрозуміти власну статеву роль у житті. Якщо в родині панує щира, сердечна атмосфера, в дитини не виникатиме таємного бажання віддати перевагу одному з батьків. На всі дитячі запитання, включно й статевого характеру, слід відповідати точно, стисло, правдиво.

Психофізіологічні особливості хлопчиків та дівчаток варто обов’язково враховувати як  необхідність у роботі з дітьми дошкільного віку. Перераховуємо декілька з них:

• у хлопчиків та дівчаток різна швидкість фізичного дозрівання;

• мозок хлопчиків більш асиметричний, ніж у дівчаток;

• дівчатка дисципліновані та зосереджені до практичних завдань та дій;

• дівчатка схильні діяти за алгоритмом, краще виконують знайомі завдання;

• у дівчаток емоції впливають на зростання загальної активності, хлопчики на емоційний фактор реагують короткочасно.

• Важливо при врахуванні психофізичних особливостей враховувати такі педагогічні стратегії:

• надання змістових завдань з урахуванням статі дитини;

• враховувати особистий простір дитини в організації навчальної діяльності;

• враховувати способи сприйняття інформації;

• ініціювати спілкування з представниками протилежної статі задля   розгортання сюжетно-рольової гри, об’єднання зусиль у колективній праці;

• працездатність хлопчиків та дівчаток упродовж заняття різна, активність дівчаток вища.

 

Інформація щодо профілактики негативних явищ: робота з подолання дитячої бездоглядності, безпритульності, запобігання та протидію домашньому насильству, торгівля людьми

 

Дитяча бездоглядність та безпритульність

​

На даний час незахищеною категорією у будь-якій країні є діти, які проживають в сім’ях, що потребують допомоги від суспільства у вирішенні своїх проблем. Більшість таких сімей, як правило, перебувають у складному матеріальному, психологічному, емоційному становищі. Не бажаючи примиритися з реальністю, діти йдуть з рідних домівок. У значної частини з них фактично немає рідних сімей, оскільки батьки зловживають алкоголем, або перебувають у місцях позбавлення волі та ін.

Діти змушенні проживати у чужих людей, у сім’ях родичів, в оточені інших дітей, на вокзалі, залишених будівлях тощо.

Тому в силу як соціальних так і економічних факторів з’явилася нова категорія дітей, яких звично називають «діти вулиці» про яких ще говорять як про безпритульних та бездоглядних дітей.

Безпритульні діти— діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувалися, і не мають певного місця проживання.

Бездоглядні діти— діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частину дня, а іноді й ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечувати їх; наявності психічних захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей.

За останні 10 — 15 років кількість дітей, які більшу частину часу, в тому числі й нічного, перебувають на вулиці, набула значного масштабу. Саме тому постала необхідність надання соціальної допомоги цим дітям, що дозволить їм повернутися (при можливості та доцільності) до рідної сім’ї, знайти інше постійне місце проживання (опіку, прийомну сім’ю чи дитячий заклад), розпочати повноцінне самостійне життя.

Робота відділу у справах дітей спрямована на своєчасне і ефективне реагування на існуючі негативні соціальні прояви.

 

Торгівля людьми. Основні поняття та види експлуатації

​

Термін „торгівля людьми” передбачає різні види та форми експлуатації людини, які наводяться як міжнародними нормативно-правовими документами, так і законодавством України.

Відповідно до Закону України „Про протидію торгівлі людьми” торгівля людьми - здійснення незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, у тому числі сексуальної, з використанням обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, з використанням службового становища або матеріальної чи іншої залежності від іншої особи, що відповідно до Кримінального кодексу України визнаються злочином.

Існує багато причин торгівлі людьми, які є комплексними та взаємопов’язаними.

 

До внутрішніх чинників належать:

соціальна нерівність та низький рівень життя населення;

насильство в сім’ї та інші прояви гендерної нерівності;

девіантна поведінка членів сім’ї (вживання алкоголю, наркотичних речовин тощо);

викривлення моральних цінностей та відсутність духовних принципів певної частини населення;

привабливість кращого життя за кордоном та погана обізнаність громадян України щодо можливостей працевлаштування і перебування за кордоном та їх наслідки тощо.

 

До зовнішніх чинників торгівлі людьми належать наступні:

спрощення можливостей для подорожування;

лояльність законодавства до заняття проституцією у багатьох країнах світу;

попит на низькооплачувану працю та комерційну сексуальну експлуатацію, особливо дітей;

попит на працю в галузях, де основна частина населення не бажає працювати через низку причин, зокрема небезпечні умови праці тощо;

 

! Слід зазначити, що жертвою торгівців людьми може стати будь-яка особа, незалежно від віку та статі.

  

Основними уразливими категоріями осіб, які відносяться до групи ризику потрапити до торгівців людьми є:

незаміжні жінки, самотні матері, розлучені особи;

молодь, діти вулиці, діти-сироти, вихідці з неблагополучних сімей;

сільське населення;

внутрішньо переміщені особи;

іноземні громадяни – трудові мігранти;

особи, які зазнали насильства, у тому числі сексуального;

бідні, малозабезпечені особи;

особи з проблемами психічного здоров’я.

 

Найбільш вразливими до торгівлі людьми категоріями населення є:

жінки у віці 18-26 років, у першу чергу незаміжні (вразливі до сексуальної експлуатації);

чоловіки у віці 25-60 років, у першу чергу одружені (вразливі  до трудової експлуатації);

діти у віці 13-18 років, у першу чергу дівчатка з неповних та реструктурованих сімей (коли один із батьків нерідний).

 

!Торгівля людьми - злочин, за вчинення якого в Україні передбачено кримінальну відповідальність на строк до 15 років позбавлення волі.

 

!Торгівля людьми є третім за прибутковістю видом злочинної діяльності, після продажу зброї та наркотиків.

 

Торгівля людьми має різні види, серед яких примусова праця, рабство, звичаї подібні до рабства, сексуальна експлуатація, використання у порнобізнесі, примусова вагітність, вилучення органів, проведення дослідів над людиною, використання у жебрацтві, втягнення в злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, продаж дитини.

 

1) Примусова праця - будь-яка робота, що вимагається від особи під загрозою застосування покарання, фізичного та психологічного насильства.

 

Основні ознаки втягнення особи у примусову працю:

недобровільний характер роботи;

відсутність дійсної трудової угоди та або утримання частини заробітної плати або її невиплата взагалі;

робота в умовах, що не сумісні з поняттям гідної/ безпечної праці;

погані умови проживання;

повна залежність від експлуататора;

примусова консумація.

 

2) Рабство - стан людини, щодо якої застосовуються атрибути права власності, зокрема, насильницьке підпорядкування однієї людини іншій.

 

3) Звичаї подібні до рабства чи підневільного стану  - це

а) будь-який інститут чи звичай, через які жінку обіцяють за винагороду видають заміж (без права її відмови) її батьки, опікун, родина або будь-яка інша особа або група осіб; чоловік жінки, його родина або його клан за винагороду чи без такої мають право передати її іншій особі; жінку після смерті чоловіка передають у спадщину іншій особі;

б) будь-який інститут чи звичай, через  який дитина передається одним або обома своїми батьками чи своїм опікуном іншій особі за винагороду або без такої з метою експлуатації цієї дитини чи дитячої праці.

 

4) Сексуальна експлуатація - використання особи у діяльності сексуального характеру за винагороду або будь-яку іншу форму відшкодування незалежно від того, чи носить така діяльність добровільний або примусовий характер.

Ознаки сексуальної експлуатації:

недобровільний характер роботи;

неможливість розпоряджатися прибутками, отриманими від надання своїх послуг.

 

5) Використання у порнобізнесі - діяльність юридичних та фізичних осіб у сфері надання послуг сексуального характеру, створення або утримання місць розпусти та звідництво, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів з метою отримання прибутку.

 

6) Примусова вагітність – це

а) посягання на волю, життя та здоров’я жінки, пов’язане із здатністю народжувати, проведення протиправних дій щодо запліднення у примусовому порядку, в тому числі штучного.

б) використання репродуктивної функції організму жінки шляхом природнього або штучного запліднення без її згоди та подальше примушування жінки до виношування дитини.

 

7) Вилучення органів людини - вилучення з організму людини її складової частини, що має певну будову і спеціальне призначення без згоди самої особи або за її згодою, досягнутою шляхом використання злочинних засобів впливу на неї. Обіцяна особі винагорода не сплачується в повному обсязі або не сплачується взагалі.

 

8) Проведення дослідів над людиною без її згоди - незаконне проведення медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над людиною, що створює небезпеку для її життя чи здоров’я.

 

9) Використання у жебрацтві - організація та примушування осіб до заняття жебрацтвом шляхом побиття, зґвалтування, навмисного заподіяння каліцтва, нанесення фізичних та/або психологічних травм та інших видів насильства.

 

10) Втягнення в злочинну діяльність - Передбачає дії, пов'язані з безпосереднім психологічним або фізичним впливом на особу, вчинені з метою викликати в неї прагнення взяти участь у одному чи кількох злочинах (примушення до крадіжок, виготовлення та/або перевезення, та/або розповсюдження наркотиків, інших заборонених товарів, торгівлі зброєю, викрадення та/або збуту автотранспортних засобів, здійснення інших злочинів).

 

11) Використання у збройних конфліктах - використання особи, яка знаходиться у підневільному стані іншої особи, для виконання нею бойових завдань, пов’язаних з поваленням державної влади або порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, тощо.

 

12) Усиновлення (удочеріння) з метою наживи - взяття на виховання в сім’ю дитини на правах сина чи доньки, оформлене в установленому порядку, вчинене з метою отримання будь-якої матеріальної вигоди або уникнення певних витрат завдяки усиновленню (удочерінню) (наприклад, бажання отримати контроль над власністю усиновленої особи, залучення до заняття жебрацтвом, азартними іграми, проституцією тощо).

 

13) Продаж дитини – продаж батьками, близькими родичами, подружжям тощо особи, яка не досягла 18 річного віку, з метою отримання прибутку.

 

! В Україні створено законодавчу для боротьби з торгівлею людьми, зокрема прийнято Закон України „Про протидію торгівлі людьми”, розроблено та затверджено підзаконні нормативно-правові акти у сфері протидії торгівлі людьми.

!Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2012 № 29 Міністерство соціальної політики визначено національним координатором у сфері протидії торгівлі людьми.

Відповідно до Закону України „Про протидію торгівлі людьми” особа, яка вважає себе постраждалою від торгівлі людьми, має право звернутися до місцевої державної адміністрації із заявою про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, та до органів Національної поліції щодо захисту прав і свобод.

 

Особа, якій встановлено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, має право на забезпечення особистої безпеки, поваги, а також на безоплатне одержання:

1) інформації щодо своїх прав та можливостей, викладеної мовою, якою володіє така особа;

2) медичної, психологічної, соціальної, правової та іншої необхідної допомоги;

3) тимчасового розміщення, за бажанням постраждалої особи та у разі відсутності житла, в закладах допомоги для осіб, які постраждали від торгівлі людьми, на строк до трьох місяців, який у разі необхідності може бути продовжено за рішенням місцевої державної адміністрації, зокрема у зв'язку з участю особи в якості постраждалого або свідка у кримінальному процесі;

4) відшкодування моральної та матеріальної шкоди за рахунок осіб, які її заподіяли, у порядку, встановленому Цивільним кодексом України;

5) одноразової матеріальної допомоги у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

6) допомоги у працевлаштуванні, реалізації права на освіту та професійну підготовку.

 

Іноземець та особа без громадянства, якій встановлено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми на території України, крім вищезазначених прав, має також право на:

1) безоплатне отримання послуг перекладача;

2) тимчасове перебування в Україні строком до трьох місяців, який може бути продовжено у разі необхідності, зокрема у зв'язку з їхньою участю в якості постраждалих або свідків у кримінальному процесі;

3) постійне проживання на території України в порядку, встановленому законодавством.

​

Психологічна підтримка та інтеграція ВПО

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ, ЯКІ ПЕРЕЖИЛИ ПСИХОТРАВМУЮЧУ ПОДІЮ

Робота з дітьми-вимушеними переселенцями є одним з найскладніших та важливих завдань, які постають перед практичними психологами в сучасних умовах. Ситуацію, у якій опинилися діти, можна розглядати як важку життєву ситуацію. У психологічній практиці важка життєва ситуація визначається як тимчасова подія в життєвому циклі, що породжує емоційні напруги і стреси; перешкоди в реалізації важливих життєвих цілей, з якими не можна впоратися за допомогою звичних засобів. Це ситуація, яка об’єктивно порушує життєдіяльність; звичні внутрішні зв’язки; може призвести до психічної травматизації; утруднює або унеможливлює реалізацію внутрішніх стимулів (мотивів, прагнень, цінностей). Однозначних наукових уявлень щодо різноманітних психічних порушень у дітей у зв’язку з пережитими ними подіями надзвичайної сили та розмаху не існує. Але дослідники сходяться на думці, що травматичний досвід може порушувати нормальний процес розвитку дитини, впливаючи на формування довіри, активності, ініціативності, міжособистісних відносин, розвиток мислення, формування самооцінки, самоконтролю та особливості в цілому. Необхідно розрізняти події, які особистісно переживала дитина, та ті, які пережили значущі для дитини інші. Таке розрізнення особливо важливе в роботі з дітьми, оскільки для них є ха-рактерними довірливі та залежні відносини з членами сімей. Тому ризик розвитку ПТСР у дітей-переселенців тим вище, чим у більш близьких відносинах вона знаходиться з людиною, яка потерпає від травматичної ситуації. Досвід психічної травматизації викликає як гострі, так і довготривалі психологічні проблеми, що поглиблюються «вторинним стресом». Вторинний стрес, який викликаний додатковими травмуючими обста-винами, ускладнює, спотворює та уповільнює процес адаптації, а також впливає на взаємини в родині, спілкування з однолітками. Діти в ситуації вимушеного переселення особливо схильні до дії вторинного стресу, оскільки травматичний досвід військових дій найчастіше поєднаний із втратами, негараздами в сім’ї, зміною її статусу, радикальними змінами способу життя. На інтенсивність психологічного стресу можуть впливати наступні параметри: 1) ворожість травматичної ситуації (загроза життю, фізичній або психічній цілісності); 2) інтенсивність негативних впливів; 3) тривалість негативних впливів; 4) невизначеність ситуації (її непердбачуваність, багатозначніть); 5) неможливість контролю над ситуацією (все, що відбувається, проходить поза волею людини); 6) брак соціальної підтримки; 7) несумісність нового досвіду із звичною реальністю; 8) неможливість раціонального пояснення того, що сталося. Можна виділити два типи поведінки дитини, що пережила психотравмуючу ситуацію: інтерналізована та екстерналізована поведінка. 1. Інтерналізована поведінка. У дітей з цим типом поведінки виявляються наступні поведінкові риси: • закритість і уникнення контактів з іншими («присутні, але не включаються»); • ознаки зниженого настрою аж до депресії; • недостатність спонтанності та ігрової поведінки; • слухняність і легка піддатливість; • надмірна пильність і лякливість; • фобічні реакції на нетипові подразники; • часті головні болі або болі в животі; • порушення харчового циклу; • схильність до адиктивної поведінки; • можливі загрози самогубством; • схильність до дисоціатівних розладів; • нанесення собі пошкоджень; однією з причин нанесення собі пошкоджень (наприклад, різаних ран або припікання сигаретою) є спроба набуття контакту з реальністю (вихід зі стану депресії і дисоціації. Біль, що виникає, у цьому випадку є своєрідною копінговою реакцією –адаптаційною реакцією людини на складну життєву обставину. Якщо таку поведінку не припинити, то вона може закріпитися як копінгова реакція і зберегтися в дорослому віці. 2. Екстерналізована поведінка – це поведінка, яка спрямована на інших. Діти з екстерналізованою поведінкою спрямовують свої емоції та почуття назовні, на інших дітей, на дорослих, на предмети. Такі діти приносять проблеми оточуючим, і тому зазначені порушення поведінки легко розпізнати. При цьому: • діти можуть бути агресивні, ворожі та деструктивні; • вони можуть поводити себе зухвало, самі провокувати або здійснювати нападати на інших; • вони можуть знущатися над тваринами (аж до їх убивства); • вони схильні до деструктивних форм поведінки (наприклад, до підпалів); • їх поведінка може бути сексуально забарвленою або сексуально спрямованою. Ситуація вимушеного переселення, яка супроводжується невизначеністю на новому місці, призводить до сильного стресу. Існують індивідуальні відмінності в реакціях на екстремальну ситуацію, захисні механізми та стратегії опанування. Психологічний захист включається автоматично і є неусвідомленим механізмом збереження психічної рівноваги в тяжкій життєвій ситуації. До типових захисних реакцій дітей відноситься відмова (пасивний протест), опозиція (активний протест), імітація, компенсація, емансипація, заміщення, регресія. Відмова – це сама рання форма захисної поведінки. У її основі лежить неможливість задовольнити базові потреби в безпеці та захищеності. Реакція пасивного протесту проявляється у відстороненні від спілкування навіть з близькими людьми, відмові від їжі, від ігор, утечі з дому. Така реакція найчастіше виникає в дитини, якщо її раптово та непередбачувано відірвали від звичної ситуації. Достатньо часто пасивний протест прояв-ляється в дітей молодшого віку в нерухомості, загальмованості, ухилянні від будь-яких зовнішніх впливів. Дитина годинами може перебувати в одній і тій же позі, не реагуючи на навколишній світ. У дітей старшого віку пасивний протест може проявлятися в немотивованій відмові від виконання дій, які треба виконувати, утеч з дому та школи, упертістю та відмовою спілкуватися з тими, на кого спрямовано протест. Опозиція – активний протест дитини проти норм та вимог дорослих – спостерігається при втраті чи зниженні уваги дитиною з боку близьких, коли підривається упевненість дитини, що ніхто та ніщо не зможе порушити відносини любові та прив’язаності. Опозиційна поведінка дитини з точки зору дорослих не має підстав, хоча насправді вона є реакцією на брак тепла з їхнього боку і закликом повернути любов. Реакції цього типу характеризуються великою різноманітністю та інтенсивністю проявів. До них відносять вибухові реакції зі спалахами гніву, руйнівними діями і агресією, загальне рухове збудження з тимчасовим звуженням свідомості, зловмисні вчинки, які прямо або побічно заподіюють шкоду кривдникові. Зазвичай опозиція може розвиватися гостро і бурхливо. Дитина плаче, кричить, падає на підлогу, б’ється головою, стукає ногами, розмахує руками, прагне вдарити, ущипнути, дряпається, відштовхує від себе дорослих. Старші діти на висоті спалаху здатні руйнувати все, що потрапить під руку, нападати на тих, кого вони вважають винуватцями своїх переживань. Іноді реакція активного протесту розвивається повільно: збудження, що накопичується, розряджається окремими ворожими вчинками, пошкодженням або знищенням речей «кривдника», нанесенням тілесних ушкоджень або образами. Імітація – це незріла форма ідентифікації. Незрілість виявляється у вираженому прагненні наслідувати певну особу або героя в усіх його проявах. Для дітей характерним є або глобальне прийняття когось (позитивна імітація), або глобальне заперечення (негативна імітація). Тому нерідко імітацію розглядають як процес самоототожнення дитини з іншою людиною або групою. Для того, щоб захист за допомогою імітації був ефективним, вона повинна значно знижувати внутрішню напругу. Ось чому діти, емоційно відкинуті батьками, схильні у всьому імітувати їх поведінку в надії повернути їх любов, а підлітки, які прагнуть стати членами підліткової групи, – у всьому імітувати групову поведінку. Компенсація – це реакція, за допомогою якої дитина прагне пояснити собі і заповнити слабкість і неспроможність в одній області успіхами в іншій. Можна вважати, що компенсація – це відволікання від основної проблеми за допомогою перемикання на інші успіхи. Захист по типу компенсації здійснюється не за місцем нестачі або порушення, а в іншій, далекій сфері. Для подолання такого захисту корисно спрямувати зусилля дитини на те, щоб наблизити компенсаторний процес до місця дефіциту і шляхом тренування довести недолік до рівня його гіперкомпенсації. Емансипація – це боротьба дітей за самоствердження, самостійність, свободу. Загалом – це вивільнення з під контролю і заступництва дорослих. Часто емансипація може виглядати як грубість по відношенню до дорослих. Крім захисних реакцій, які реалізуються в першу чергу на поведінковому рівні, у дитини поступово виявляються психологічні захисні механізми, типові для дорослих. Проявляючись у дошкільнят і молодших учнів, вони свідчать про становлення зрілої системи психологічного за-хисту. До них, окрім інших, відносять: Заміщення. Цей вид захисту є дуже важливим, оскільки тісно пов’язаний з розвитком дитячих ігор і роллю іграшок у нормалізації психічної рівноваги дитини в тяжких ситуаціях. Дійсно, узявши ляльку або іграшкову тваринку і граючи з нею, дитина може «дати» їй можливість робити і говорити все, що їй самій заборонено: бути жорстокою, лаятися, висміювати інших тощо. Заміщення може виступати як можливість полегшити вантаж своїх емоцій і пропрацювати свої почуття. У цьому сенсі зрозуміло, чому дитині так важливо поговорити про власні проблеми. Для неї розповідь є найпростішою формою заміщення, адже розповісти – значить щось зробити. У розмові в дитини з’являються дві можливості: її почують та вона сама вислухає себе. Дорослий повинен надавати дитині підтримку в процесі такого слухання, не переривати її своїми думками, поспішними інтерпретаціями або зверненнями. Якщо дитина ставить питання, то по-трібно обов’язково почекати: може дитина відповість на питання сама. Ізоляція – це захисний механізм, пов’язаний з відділенням почуття від ситуації. Часто ізоляція проявляється в дитини досить яскраво при сприйнятті емоційно травмуючих ситуацій або спогадах про них з почуттям тривоги, яке спровоковано цими подіями. Дитина відключається від зовнішнього світу і занурюється у власний світ, віддається мріям, стає відчуженою. Надалі відхід у себе призводить до підвищеної тривожності, до відчуття відсутності міцних коренів у цьому світі. Для уникнення появи захисту по типу ізоляції навчання дітей повинно мати максимально особистісне забарвлення. Регресія – це захист за рахунок повернення почуттів і дій до тієї стадії психічного розвитку особистості, у якій ці дії були успішними, а почуття переживалися як задоволення. Це один з механізмів психологічного за-хисту, при якому дитина повертається до форм поведінки, типових для попередніх стадій її розвитку. У важких ситуаціях у дитини проявляється залежність від оточуючих, вона відмовляється від самостійності у вчинках, від прийому власних рішень, від своєї відповідальності за будь - що. Важливою формою адаптаційних процесів і реагування особистості на стресові ситуації є не тільки психологічний захист, але й копінг-поведінка – сукупність усвідомлених стратегій вирішення конфлікту для того, щоб упоратися з внутрішнім напруженням і дискомфортом. Під впливом психологічного захисту конфлікт тільки послаблюється, подальше надходження травмуючої інформації неможливо припинити. У процесі онтогенезу, у зв’язку з формуванням мови, свідомості і самосвідомості, особистість набуває новий спосіб поведінки у важких життєвих ситуаціях:формується опанування (копінг, від англ. coping, що означає подолання стресу, складної ситуації). Умовно стратегії опанування можна розділи-ти на три групи: 1) поведінкові, а саме різні поведінкові стратегії зняття вогнища напруженості, що може бути обумовлено як зовнішніми, так і внутрішніми факторами; 2) емоційні, тобто емоційна розрядка для зняття напруги, або з метою пошуку соціальної підтримки. 3) коопінг-стратегії, які дозволяють нейтралізувати напруженість через зміну суб’єктивної оцінки ситуації. Когнітивні-стратегії поділяються на адаптивні, умовно адаптивні, неадаптивні. Прояви і розвиток ПТСР та розладів адаптації в дітей мають ряд особливостей порівнянно з дорослими. Це пов’язано в першу чергу з особливостями дитячої психіки. Так, діти не завжди можуть пов’язати свої травматичні прояви з фактом психологічної травми, що вкрай важливо при опрацюванні травми. Відразу після травми або через досить тривалий час у дітейпереселенців можуть з’являтися такі симптоми: • порушення сну, нічні кошмари, нав’язливі думки про травматичну ситуацію, упевненість у тому, що травматична ситуація може повторитися, підвищена тривожність, сильна реакція на будь-який стимул або ситуацію, що символізує травму, психофізіологічні порушення; • діти можуть не говорити про свої переживання, пов’язані з травматичними подіями, тому необхідно звертати увагу на невербальні ознаки порушень; • нав’язливе відтворення травматичного випадку в дітей може мати форму повторюваних ігор, у яких простежуються тема або аспекти травми. Це особливий вид гри, коли діти одноманітно, монотонно повторюють один і той же сюжет гри, не вносячи туди жодних змін, ніякого розвитку. Діти, програвши певні сюжети, не відчувають полегшення; • порушення сну, які тривають довше, ніж кілька місяців після травми. У дітей можуть бути сни, на перший погляд незрозумілі, але які викликають жах. Дитина може не розуміти, що в сні яки-мось чином відображена катастрофа, тоді як дорослій людині це очевидно. У той же час сни, безпосередньо пов’язані з травма-тичною ситуацією, можуть бути відсутніми; • страх розлуки з батьками, поведінка «зчеплення» з батьками; • страх при появі стимулу (місця, людини, телевізійної передачі і т.п.), пов’язаного з травматичним переживанням; • соматичні скарги, невпевненість у власному здоров’ї. • підвищена тривожність, що виявляється вдома або в школі. • порушення в пізнавальній сфері в дітей, які пережили психо-травмуючі події, часом досягають такої виразності, що це при-зводить до погіршення успіхів у навчанні. Діти можуть дуже бо-лісно переживати цей факт. Дані численних, в основному зарубіжних, досліджень показали, що невирішеність та неопрацьованість травматичного досвіду призводить до відстрочених негативних психологічних наслідків, які перешкоджають дитині досягти повної соціальної, професійної та особистісної реаліза-ції. Ознаки ПТСР унаслідок психотравмуючих подій у дітей різного віку. У дітей у віці 5–12 років картина посттравматичного розладу характеризується наступними ознаками: 1. Діти плутають порядок подій в розвитку психотравмуючої ситуації. 2. В іграх, малюнках, розповідях на відсторонену тему повторюється тема психотравми. Ця діяльність не викликає негативних емоцій та особливої поведінки. 3. Втягують частину психотравмуючого досвіду в повсякденне життя. Можуть, наприклад, стріляти з іграшкового пістолета в людей, бити ляльок тощо. Розлука з рідним домом і звичним оточенням у дітей може призвести до наступних проявів, як дратівливість, тенденції до регресивної пове-дінки (енурез, смоктання пальця і прояв більшої залежності від батьків, страх розлуки з батьками, страх перед незнайомими людьми, втрата тих навичок, що були сформовані). У віці 12–18 років картина розладу являє собою суміш дитячої та дорослої симптоматики. У першу чергу звертає на себе увагу імпульсивність і порушення поведінки, агресивність. У дітей розвивається страх померти, тривога, почуття самотності, знижена самооцінка, вони відчувають, що оточуючі люди дивляться на них зверху вниз. Так само, як і в дітей молодшої вікової групи, у них порушується сон, розвивається уникнення соціуму і замкнутість.

​

Просвітницька робота для батьків та вихователів

Психологічна готовність до навчання у школі

Психологічна готовність дитини до навчання в школі - предмет постійної уваги психологів. Від успішного розв'язання цієї проблеми залежить адаптація дитини до шкільного життя, оволодіння нею навчальною діяльністю і, як наслідок, формування всебічно розвиненої особистості.

Дитина, яка вступає до школи, повинна бути зрілою у фізіологічному та соціальному сенсі, повинна досягти відповідного рівня розумового та емоційного розвитку. Навчальна діяльність потребує відповідного рівня знань про навколишній світ, сформованості елементарних понять. Дитина повинна вміти узагальнювати та диференціювати предмети і явища, планувати свою діяльність та здійснювати самоконтроль. Важливе позитивне ставлення до навчання, здатність до саморегуляції поведінки, вияв вольових зусиль для виконання поставлених завдань. Не менш важливі і навички розмовного спілкування, розвинена дрібна моторика рук, зорово-рухова координація.

Психологічна готовність до школи - це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного оволодіння навчальною діяльністю.
Компонентами психологічної готовності є:
Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов'язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо.

Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, котрі виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним.

Внутрішні та зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, яка є одним із основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

- ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно;
 

• 
  проявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять;

відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни); віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочення, (солодощі, подарунки); визнає авторитет учителя.

Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи включає:
 

• 
  обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо;

• 
  рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю, довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням;

• 
  деякі вміння й навички звукового аналізу слів, підготовку руки до письма (певний розвиток тонкої моторики руки і зорово-рухової координації).

Особистісний компонент готовності складається з цілого ряду показників: дитина повинна чітко усвідомлювати свою внутрішню позицію, статеву належність, мати навички самообслуговування, вміти підкоряти себе обставинам, поступатися, якщо це необхідно, своїми бажаннями. Особистісна готовність виявляється в умінні спілкуватися з учителем, учнями, у сформованості внутрішніх етичних норм та критичної самооцінки як новоутворень в особистісній сфері, у здатності бачити позицію партнера, подвійний зміст запитань тощо.

Емоційний компонент готовності дитини до навчання проявляється в тому, що вона іде до школи з задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримує впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов'язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами.

Вольовий компонент готовності виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у психічному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів. Навчання в школі вимагає довільного сприйняття, тобто вміння не тільки слухати, але й чути вчителя, товаришів, довільного запам'ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити почату справу до кінця.

В якості центрального психологічного новоутворення шкільного віку Л.С.Виготський вважає узагальнення переживань, або інтелектуалізацію афекту.

Узагальнення переживань проявляється у втраті безпосередньої поведінки, в узагальненому сприйнятті дійсності, у довільності поведінки. Втрата безпосередності у спілкуванні, набуття довільності як здатності підкоряти свою поведінку певним правилам і вимогам виступає чуттєвим компонентом психологічної готовності до шкільного навчання.

Готовність дитини до школи передусім залежить від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то значною мірою це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні  і аспекти проблеми.

​

                Інтернет і  Ваші діти:

            що не варто робити батькам

​

На просторах інтернету з'явилися соціальні мережі, які зближують людей і одночасно розділяють їх. Дуже зручно, коли люди з різних міст і навіть різних країн, можуть легко спілкуватися, разом з тим, коли діти з сусідніх під'їздів віддають перевагу дистанційному спілкуванню, це вже привід бити на сполох. 

Таке відсторонене спілкування з одного боку полегшує взаємодію, тому що простіше сказати те, що не насмілишся сказати особисто, є час на обдумування відповіді, ніхто не бачить твої справжні емоції. Менша відповідальність, співрозмовники як ніби відгороджені, захищені екраном, але одночасно з цим не формуються навички особистої взаємодії, комунікативні компетенції, уміння вирішувати конфлікти.

Звичайно, у всьому потрібна поміркованість, час не стоїть на місці і тому необхідно освоювати і комп'ютери, і гаджети в тому числі. Діти і підлітки є легкою мішенню для формування надмірної захопленості і залежності, так як вольові якості і особистість ще не до кінця сформовані. Тому, якщо ви помітили деякі ознаки мережевої, комп'ютерної залежності,найкраще звернутися до фахівця - психолога.

 

         Ознаки комп'ютерної залежності:

• нав'язливе прагнення постійно перевіряти електронну пошту, однокласники, вконтакті та інші соціальні мережі;

• значне поліпшення настрою від використання гаджетів або перебування в мережі;

• якщо ви все-таки відриваєте людину, вона відчуває роздратування, навіть проявляє деяку агресію по відношенню до вас;

• нездатність спланувати перебування в мережі;

• нехтування домашніми справами, спілкуванням з оточуючими, особистою гігієною і сном на користь комп'ютера або online-спілкування;

• зведення будь-якої розмови до ігрової тематики;

• збільшення часу, проведеного online і за іграми в гаджетах;

• відмова від живого спілкування з друзями.

Що робити НЕ МОЖНА: карати, критикувати, відключати Інтернет, відбирати гаджет, позбавляти інших задоволень. Всі ці дії не тільки марні, але й шкідливі, оскільки підштовхують дитину до ще більшої агресії і відчуженості.

​

Що робити ТРЕБА:

​

1. Так як однією з причин самоусунення дитини з реального світу є незадоволеність існуючою дійсністю, необхідно в першу чергу з'ясувати, чого дитині не вистачає в реальному світі, що є в грі, в Інтернеті;

2. Спробувати вникнути в суть гри, розділивши інтереси дитини, це зблизить дитину з батьками, збільшить ступінь довіри;

3. Підтримувати підлітка в подоланні виникаючих життєвих труднощів;

4. Стимулювати творчі здібності дитини;

5. Навчати вмінню регулювати свої емоції;

6. Навчати будувати відносини з однолітками;

7. Навчати управляти своїм часом.

Насправді поради не такі вже й прості. Основним завданням для батьків, котрі бачать в дитині комп'ютерну залежність, це налагодження довірчих відносин. Як і кожна залежність, комп'ютерна залежність це відхід від реальності, яка чимось не задовольняє. І не завжди навіть доросла людина здатна усвідомити коріння проблеми, щоб впоратися зі своєю залежністю, а дитині це ще складніше.

Не чекайте, що на питання «що тебе не влаштовує в житті?» Дитина дасть розгорнуту відповідь. Розмова на такі особисті теми передбачає довіру і відкритість відносин між батьком і дитиною. Для зміцнення контакту між батьками і дитиною найкраще використовувати спільну діяльність, яка приємна як батькам, так і дітям, наприклад, перегляд фільму «Повар на колесах» та багатьох інших. Допомога дитині з комп'ютерною залежністю - це в першу чергу робота батьків над собою - наскільки батьки готові слухати іншу людину, наскільки конструктивне і продуктивне дозвілля дорослих в сім'ї.

Звичайно, не з усім батьки повинні справлятися самі. Можливі випадки, коли необхідна консультація фахівця. Психолог в першу чергу зможе допомогти розібратися в ситуації, зрозуміти, що і як можна зробити, щоб вчасно вжити заходів або не турбуватися там, де для цього немає причин.

               

Консультації для батьків та педагогів               

 

 КРИЗА (ШЕСТИ) СЕМИ РОКІВ

 

Ознаки кризи:

  Протягом десяти хвилин малюк може змінити кілька образів: збираючи іграшки, він пересувається по кімнаті, як Спайдермен, потім відповідає на ваші запитання голосом Валлі, а за обідом відмовляється знімати з голови покривало - мантію Гаррі Поттера. Настільки часта зміна ролей відображає пошук власної манери думати, говорити і рухатися.

  Дошкільника легко довести до сліз. Помічаючи, як діє заплаканий вид на вразливих дорослих, спритні діти охоче демонструють свої страждання і з легкістю  досягають бажаного.

  Дитина може "впадати в дитинство", вимагаючи купувати їй іграшки для малюків, повзаючи рачки і сюсюкаючи. Особливо це характерно для дітей, що мають молодших братів і сестер.

  Поява страхів. Це побічний ефект бурхливої  фантазії, спрямованої на пошуки своєї соціальної ролі і на вирішення інших нагальних питань виду "чи правда, що всі динозаври вимерли?".

  Суперечливість: дитина хоче діяти як дорослий, але при цьому відмовляється допомагати батькам або грати за правилами. Шестирічка не вміє співпрацювати і сприймає "дорослість" як абсолютну незалежність.

 

Поради батькам :

• Якщо дитина сперечається з будь-якого приводу, чинить опір,  шукає нове заняття (цим вона прагне виявити свою самостійність, незалежність, потребу бути дорослішою), їй необхідно допомогти: передусім продемонструвати свою пошану до неї – бути спокійним, розумним, терплячим. Варто доручити дитині справу, заняття, де вона може довести свою самостійність. Коли вона заспокоїться, сказати, в чому ви згодні з нею, і в чому вона не має рації. Бажано підтримувати її досягнення та успіхи в корисних справах.

• Дитина вередує, роздратована, вимагає свого, вона втомилася. Треба бути з нею лагідним, казати, що любите її, відвернути увагу від капризу грою, заняттям. Якщо це не допомагає, потрібно залишити дитину в спокої, не реагувати на її істерики. Коли вона заспокоїться, сказати їй про те, як вона вас засмутила, але незважаючи на це, ви її все одно любите і сподіваєтеся. Що вона вже так не поводитиметься.

• Потрібно бути доброзичливішим, знайти час поспілкуватися з дитиною, зайнятися загальними корисними справами. Це особливо важливо, коли в дитини з’являється хитрість, вертлявість, манерність у поведінці, клоунада – значить, їй не вистачає визнання дорослих, вона вимагає до себе уваги, непокоїться. Перед сном бажано проводити спокійні бесіди про те, що трапилося з нею за день, хвалити її за добрі справи та вчинки.

• Дитина не слухається (вимоги треба повторювати по декілька разів) або суперечить дорослим. Замість того, щоб дорікати їй, читати мораль, потрібно висловити щире засмучення: «Я від тебе такого не чекала, подумай, що треба зробити, щоб виправитися». Необхідно показати їй, що батьки за неї переживають та хочуть бачити гарною дитиною, учнем. Дуже корисно створювати для дитини такі ситуації, коли безпосередньо хороша поведінка стає метою,- влаштувати «день слухняності», «день ввічливості» та ін.

 

Також потрібно:

• Допомагати дітям в організації ігор та занять, знаходити час разом брати участь у них. Заохочувати активність дитини в інтелектуальних заняттях.

• Пропонувати шести – семирічним дітям більше завдань на розвиток уяви, фантазії, творчої ініціативи: ігри «в театр», вигадування казок із продовженням «ланцюжком», творчі завдання – намалювати зимовий ліс, вирізати з паперу чарівну тварину та ін. Такі завдання стимул юють розвиток у дитини найважливіших чинників, необхідність для переходу до навчальної діяльності.

• Підтримувати розмову з дитиною про школу, казати про неї тільки добре: для чого діти навчаються, чого навчають у школі, малювати разом картинки, складати розповіді «На уроці», «Шкільна зміна» та ін. Сформувати в дитини уявлення про те, що навчання – це серйозна праця, тому треба бути уважним, старанним учнем; розповісти, як треба поводитися на уроках, із учителем, з однокласниками.

• Виховувати в дітей працьовитість, відповідальність за доручену справу; прилучати їх до домашніх справ та корисних занять; допомагати ім.; надавати приклад у виконанні. Корисним є виконання завдань із самоконтролем. Для цього доречно завести для дитини календар, де б вона відзначала кольоровим олівцем виконання доручень і добрих справ.

• Надавати допомогу дитині при зустрічі з труднощами у навчанні. За необхідності радитися з учителем.

• Заохочувати навчальні успіхи шести - семирічного учня, радіти разом із ним. Виявляти це словами: «Молодець! Я знала, що у тебе вийде, що ти будеш гарним учнем!»

• ​

           Вплив спілкування з ровесниками на психічний 

                          розвиток дошкільника

 

Дошкільне дитинство - важливий період психічного розвитку, вік початкового фактичного утворення особистості. Інтенсивно формуються психічні функції, складні види діяльності (гра, спілкування з дорослими та ровесниками), виникають ієрархія потреб та мотивів, самооцінка, вольова саморегуляція та моральні форми поведінки. Найважливішим фактором психічного розвитку дошкільника є його спілкування. Поза спілкуванням неможливий розвиток специфічно людських психічних функцій, особистісне становлення.

Як зазначав Л.С. Виготський: «Будь-яка вища психічна функція з’являється на сцені двічі: перший раз як діяльність колективна, соціальна діяльність, тобто функція інтерпсихічна, другий раз як діяльність індивідуальна, як внутрішній спосіб мислення дитини, як функція інтрапсихічна». Його думку поділяє і

О.Е. Кравцова, яка вважає, що найважливішим чинником психічного розвитку дошкільника є його спілкування – спочатку із дорослими, а згодом і з ровесниками та іншими дітьми. О.Л. Кононко зазначає, що у системі взаємовідносин дитини з оточуючими можна виділити дві важливі у виховному плані лінії: «дитина-дорослий» та «дитина-дитина».

Розглянемо другу лінію – «дитина-дитина», взаємини в якій мають провідне значення, визначаючись невимушеним та розкутим характером, яскравим емоційним забарвленням та створюють умови, що забезпечують дитині самопізнання та самооцінку. На думку колективу психологів під керівництвом

А.Г. Рузської, спілкуванні з рівним собі за статусом партнером створює сприятливі умови вільного виявлення творчого потенціалу дитини в умовах відсутності обмежувальних настанов та контролю дорослих. У товаристві ровесників відбувається взаємовплив. Р.В. Павелків, що стверджує, внесок спілкування і спільної діяльності з ровесником у розвиток старшого дошкільника найбільш помітний у п’ятьох  сферах особистості:  етична,  пізнавальна, самосвідомості, творчих здібностей та здатності до співпраці.

Молодший дошкільний вік

У молодшому віці (у 2-4 роки) дитині необхідно і достатньо, щоб одноліток приєднався до його пустощів, підтримав і підсилив загальні веселощі.  Кожен учасник такого емоційного спілкування переймається насамперед тим, щоб привернути увагу до себе і отримати емоційний відгук партнера.  Одноліток є для нього всього лише дзеркалом, в якому він бачить тільки себе. Спілкування в цьому віці вкрай ситуативно - воно цілком залежить від конкретної обстановки, в якій відбувається взаємодія, і від практичних дій партнера. Досить часто який-небудь привабливий предмет може зруйнувати дружню гру дітей: їх увагу відразу перемикається на нього. Боротьба за іграшку і небажання віддавати свою - відмітна особливість малюків. Вони затверджують і відстоюють своє "Я" перш за все за допомогою демонстрації своєї власності: "Дивись, що в мене є!", "Це моє!". Саме тому віддати своє дуже важко.  Нормально спілкуватися вони можуть тільки за відсутності відволікаючих предметів.  Легкість, з якою трирічні діти заражаються загальними емоційними станами, може свідчити про особливу спільності, що виникає при виявленні однакових умінь і речей.

 

Середній дошкільний вік

Рішучий перелом у ставленні до однолітків відбувається у дитини в середині дошкільного віку. На п'ятому році життя (особливо у тих дітей, які відвідують дитячий сад) однолітки стають більш привабливими для малюка і займають все більше місце в житті. Тепер вже діти свідомо віддають перевагу грати з іншою дитиною, а не з дорослим або поодинці. Головним змістом спілкування дітей в середині дошкільного віку стає спільну справу - гра. Якщо молодші діти грали поруч, але не разом, якщо їм важливо було увагу і співучастю однолітка, то при діловому спілкуванні дошкільнята вчаться узгоджувати свої дії з вчинками партнера і досягати спільного результату. Такого роду взаємодія називається співробітництвом. Воно в цьому віці превалює у спілкуванні дітей. Якщо діти після 4-х років не вміють грати разом і їх спілкування обмежується лише метушнею і біганиною, - це явна ознака їх відставання у соціальному розвитку. У цьому віці дітям потрібна співпраця і змістовне спілкування - то є гра. На цьому етапі не менш чітко проявляється потреба у визнанні та повазі з боку однолітка.

Старший дошкільний вік

До 6-7 років у дітей знову істотно змінюється ставлення до однолітків. У цей час дитина здатна до позаситуативного спілкування, ніяк не пов'язаним з тим, що відбувається тут і зараз.  Діти розповідають один одному про те, де вони були і що бачили, діляться своїми планами або уподобаннями, дають оцінки якостям і вчинкам інших дітей. У цьому віці між ними вже можливе спілкування в звичному для нас розумінні цього слова, тобто не пов'язане з іграми та іграшками. Діти можуть довго просто розмовляти (чого не вміли в молодшому дошкільному віці), не здійснюючи при цьому жодних практичних дій. Істотно змінюються і відносини між ними. До 6 років значно зростає доброзичливість і переживання за однолітків. Часто старші дошкільнята уважно спостерігають за діями ровесників і емоційно включені в них. Досить часто навіть всупереч правилам гри вони прагнуть допомогти однолітку, підказати йому правильний хід. Якщо чотирьох-п'ятирічні діти слідом за дорослим охоче засуджують дії однолітків, то шестирічні, навпаки, захищають товариша або навіть можуть підтримати його "протистояння" дорослому. При цьому конкурентну, змагальне начало в спілкуванні дітей зберігається. Однак поряд з цим у старших дошкільників з'являється вміння бачити в партнері не тільки його іграшки, промахи або успіхи, але і його бажання, уподобання, настрої. Діти цього віку вже не тільки розповідають про себе, але і звертаються з питаннями до однолітка: їм цікаво, що він хоче робити, що йому подобається, де він був, що бачив. У цих наївних питаннях відбивається зародження безкорисливого,особистісного ставлення до іншої людини. 

Підсумовуючи вищесказане можна  констатувати, що вплив спілкування і спільної діяльності з ровесниками проявляється в наступних сферах:

          1.В етичному розвитку:

- відбувається формування моральних уявлень, гуманного ставлення до інших, позитивної емоційної спрямованості на оточуючих;

- розвиваються навички співпраці та взаємодії з партнером, взаєморозуміння, співпереживання.

         2.Розвиток пізнавальної діяльності полягає:

- у засвоєнні здатності до диференціації різноманітних поглядів на певне явище чи об’єкт та узгодження цих поглядів між собою;

- в оволодінні логічними операціями заперечення, доведення, аргументації, переконування.

3. У розвитку самосвідомості спілкування і спільна діяльність з ровесниками становлять неодмінну умову виникнення чимдалі адекватніших оцінок однолітків, а згодом і самооцінки, її когнітивного, емоційного та вольового компонентів.

4. Розвиток творчості, ініціативності, самостійності відбувається за рахунок того, що діти самостійно налагоджують контакти між собою, визначають їх мету, організовують сюжетно-рольову гру, визначають сюжет та розподіляють ролі, підбирають замінники. Висувають власні ініціативи та приймають ініціативи інших. За відсутності заборон з боку  дорослих діти мають можливість діяти на власний розсуд.

5. Навички спілкування та спільної діяльності полягають у розвитку соціальної перцепції, узгодження дітьми своїх думок та дій, розробки спільного плану, зокрема  у грі, здатності  висловлювати співчуття, надавати взаємопідримку.

Отже, спілкування виступає потужним фактором становлення особистості  дошкільника поза яким неможливий розвиток у дитини специфічно людських психічних функцій. Контакти з ровесниками забезпечують гуманне і позитивне ставлення до оточуючих, формують навички співпраці та взаємодії, сприяють виникненню адекватних оцінок однолітків, а згодом і власної самооцінки, стимулюють розвиток самостійності, ініціативності, творчості.

         

 Емоційний розвиток у ранньому дитинстві

 

    Емоції продовжують відігравати значну роль у забезпеченні психічного благополуччя дитини раннього віку. Дитина ще не вміє керувати своїми емоціями, стримувати небажані їх прояви. Тому вся активність дитини виразно емоційна, забарвлена позитивними чи негативними переживаннями. Дорослий скеровує емоційне життя малюка: коли малюк засмучений, дорослий підбадьорює, переключає на іншу діяльність; втома, дратівливість, занадто бурхливі вияви емоцій свідчать про перезбудження нервової системи, потребу у відпочинку - дорослий заспокоює малюка, створює умови для сну.

     Емоції починають відігравати функцію передбачення. Дитина з радістю очікує приємної події, проте таке очікування часто викликає виснаження дитини, яке виявляється гіперактивністю рухів, їх недостатньою скоординованістю, плаксивістю. Тому дорослому варто поводитись спокійно, наполегливо вимагати дотримання дитиною режиму дня, звичного розпорядку.

   Оволодіння предметно-маніпулятивними іграми роблять цей вид діяльності джерелом різноманітних переживань дитини. Вона радіє,  коли виконання дій вдається, у грі використовуються різноманітні, цікаві для дитини предмети; засмучується - якщо предметна дія невдала (чашка впала під стіл; пластмасовий глечик тріснув, картонний кубик зім'явся). Виникають уподобання серед іграшок, з них є такі, якими дитина особливо часто й подовгу  грається. Виникнення у дитини мотивуючих уявлень призводить до того, що відсутність улюбленої іграшки викликає в неї сум, плач. Подібні реакції спостерігаються, якщо іграшку дитина десь забула, загубила тощо.       

     Негативні емоції дитини часто пов'язані із проявами кризи 3-х років, неправильно побудованим спілкуванням з дорослим. Так, дитина уникає контактів з дорослим, замикається, якщо їй не надається простору для виявлення ініціативи у грі, у предметних діях, їй забороняється самостійно виконати той чи інший побутовий процес.

    Чим далі виразніше виявляються вищі почуття. Побутова діяльність, залучення дитини до дотримання певного порядку в своїй кімнаті, до наведення ладу у своєму одязі, іграшках викликають уявлення про красиве і некрасиве, супроводжуване естетичними переживаннями. Коли у кімнаті все прибрано, лежить на своїх місцях - дитині це подобається. Щоб красиво виглядати, потрібно доглядати за своїм обличчям, волоссям, одягом, взуттям.

   Здатність дитини виконувати предметні дії, у тому числі і пов'язані із обстеженням предмету, зміцнює переживання, пов'язані із процесом пізнання. Здивування, характерне для немовляти, набуває характеру допитливості, що пов'язано із пізнавальними діями (обстеженням предмету, постановкою запитань).

   Характерними для дітей раннього віку є нові переживання, пов'язані із іншими дітьми. Наприклад, більшість дітей переживає сильне почуття ревнощів при появі у сім'ї ще однієї дитини. При появі новонародженого дитина демонструє батькам бажання стати такою ж маленькою: просить, щоб її погодували з соски, погойдали на руках, покатали у колясці. Вона починає ссати палець, не проситься у туалет, наслідуючи новонародженого. Нерідко ревнощі виражаються в агресії: старша дитина намагається образити меншу, сварить її, вигадує образливі прізвиська. Буває, що дитина стає вередливою, плаксивою, неслухняною. Щоб попередити такі емоційні розлади, батьки повинні формувати у дитини позицію старшої, бути до неї уважними, проявляти свою любов, пояснювати дитині зміни, що стались у родині.